«Несподівано росіяни [Так в оригіналі. Йдеться про радянських військових] прийшли з танками. Це була повна несподіванка. Люди відчували, що це краще, ніж німці, і побутував жарт, що ми очікували смертної кари, але отримали довічне ув’язнення».
Лідія Ейхенгольц, єврейка з Рівного, на початку війни з сім’єю переїхала до Дубна, їй було 15
Фрагмент пропагандиського триптиху Анатолія Куреньова "Золотий вересень". Джерело: Рівненський краєзнавчий музей
Хаос і невизначеність перших тижнів встановлення радянської влади зрештою переросли у системні репресії. Спочатку цим займались оперативні групи НКВС, що йшли за підрозділами Червоної армії, а згодом – стаціонарні структури НКВС та НКДБ. Перша хвиля арештів стосувалась службовців Польської держави. Також арештовували за членство в політичних, громадських та культурних організаціях. Особливу загрозу радянська влада вбачала в національних рухах: українському, польському та єврейському.
Точні дані щодо кількості заарештованих у західній Волині відсутні. Уявлення про масштаб дає інформація про арешти по всьому заходу України. Зокрема, з вересня 1939 року й до лютого 1941 року на цих територіях арештували до 55 тисяч людей, із яких понад 21 тисяча поляків, майже 20 тисяч українців і майже 13 тисяч євреїв. Арешти тривали аж до червня-липня 1941 року.
Долі арештованих складалися по різному. Декого звільняли через неможливість довести бодай якусь провину, втім більшість засуджували до різних термінів ув’язнення і відправляли до таборів ГУЛАГу. Тих, кого радянська влада вважала особливо небезпечними для себе, страчували.
«…вони не встигли прийти, як почали вивозити. Мій дядько був директором української гімназії в Рівному. Його через два дні розстріляли. То як таке можна було пережити? Совєтська влада прийшла й одразу розстріляла».
Марія Ботанєвич, українка з Острога.
Під час війни мешкала в селі Людвиполь Березнівського району. На час початку війни їй було 15 років.
Початок німецько-радянської війни фатальним чином вплинув на долю арештованих. Співробітники НКВС, готуючись до відступу, розстріляли або вбили в інший спосіб у тюрмах західної Волині близько 6 тисяч політичних в’язнів. Радянська влада просто не стала евакуювати в’язнів і побоювалася залишати їх живими. Такі масові розстріли відбулися у Володимирі, Луцьку, Ковелі, Дубні, Кременці, Рівному, Сарнах, Острожці та Клесові.
«Заставляли тата, щоб їхав на роботу на Паску, бо в його було три коні. Тато не схотів. Каже: “Я не поїду” – “Ага, ти за Україну борешся! – каже – Ну, добре”. І тоді вночі приїхали і забрали його. Що даже собаку застрілили, бо подер шинель солдатові. Ще й чуть тьотки не застрілили, бо каже: “Ой, забрали хазяїна одного й другого забили”. Вони забрали, я ще вибігла на дорогу, кричу: “Отдайте мені тата! Отдайте мені тата!”. І так осталися ми самі з мамою, п'ятеро нас».
Ніна Лихобицька,
українка з села Селець. На час арешту батька їй було 9 років
Ще одним інструментом репресій стали масові депортації, які у 1940-1941 роках радянська влада проводила у чотири хвилі. Депортували не лише тих, кого вважали «соціально-ворожими елементами», а й їхні сім’ї. На них теж покладали колективну відповідальність за «провини» їхніх рідних. Усього зі заходу України депортували понад 190 тисяч людей. Депортовані опинились у віддалених районах Радянського Союзу, зокрема в Казахстані, Сибіру та на Далекому Сході.
Серед депортованих були також біженці, які з початком Другої світової війни вимушено тікали з місць проживання на території Польщі. У західній Волині органи НКВС зареєстрували їх понад 14 тисяч. Радянська влада ставилася до них насторожено. Багато біженців хотіли покинути територію Радянського Союзу, але не всі могли це зробити. Жертвами депортації у східній Галичині та західній Волині стали понад 57 тисяч біженців, більшість із яких – євреї.
Один із способів уникнути переслідувань – задекларувати свою лояльність до влади та отримати радянський паспорт. У цій справі не обходилось без підкупу радянських чиновників. Такі випадки не були поодинокі. У листопаді 1940 року в Рівному розкрили корупційну схему серед співробітників паспортних служб. Один паспорт коштував 1500-2000 карбованців. Тоді ж співробітники НКВС арештували групу з чотирьох людей, які допомагали отримати паспорти тим, хто підлягав переслідуванням. Серед них був інженер Яків Сухенко, який приїхав до Рівного з Харкова.
