Евакуація відбувалась хаотично. Практично кожен мав подбати про це самостійно. Для багатьох рішення залишитись було вимушеним через відсутність допомоги зовні, страх перед невизначеністю або хворобу рідних. Евакуювалися переважно радянські чиновники, яким першочергово надавали транспорт.
«Мізоч теж був охоплений панікою та тривогою. Державні службовці та наближені до них вже залишили цей район і втекли до Росії. Багато євреїв хотіли вирушити за ними, але їм не дозволяли. Лише на п'ятий день війни кордони були зняті, і стало можливим залишити цю місцевість».
Нахум Копит, єврей із Мізоча, на початку нацистської окупації йому було 34 роки.
Переслідування єврейського населення розпочались майже одразу після окупації територій. У західній Волині в перші тижні липня 1941 року напади на євреїв задокументовано у понад 42 селах і містечках. Їх ініціаторами були і німецькі солдати, і місцеве населення. Більшість нападів зводились до грабунку та побиття, втім у деяких випадках були і людські жертви. Найбільше у Кременці, де вбили 130 євреїв.
Лея Рог, єврейка з Мельниці, на початку нацистської окупації їй було 13 років
«Всі думали про те, що німці в попередню війну були досить людяними. Всі вирішили, що й зараз будуть такими само. Ніхто не міг повірити, що вони можуть так повестися з людьми».
Крім цього, євреям заборонили публічно виконувати релігійні обряди, конфісковували предмети з цінних металів, дозволяли відвідувати ринки лише в конкретні години, а головне – змусили носити нарукавні пов'язки з «зіркою Давида», щоб їх легко можна було відрізнити серед місцевого населення.
Перед масовим вбивством рівненських євреїв в урочищі «Сосонки».
Джерело: Bundesachiv.
Спочатку під військовою, а з вересня 1941 року під цивільною окупаційною владою насильство щодо євреїв стало ще більш масовим та систематичним. Його жертвами були також ті, кого вважали «радянськими активістами». Ще однією групою жертв стали радянські військовополонені – етнічних євреїв серед них відбирали та вбивали, решту прирекли на смерть від голоду, інфекційних захворювань та нестерпних умов утримання. Загальна кількість єврейських жертв першої хвилі розстрілів у західній Волині становила понад 37 000 людей. Розстріли проводили передусім підрозділи зі складу айнзацгрупи С та мобільні поліцейські батальйони. Найбільші масові вбивства відбулись 27 червня і 2 липня у Луцьку – 1460 євреїв; 4 серпня і 2 вересня в Острозі – понад 3500 євреїв; 6-7 листопада в урочищі «Сосонки» у Рівному – 17 500 євреїв; 10 листопада у Костополі – 1 400 євреїв.
– Вас вели 4 кілометри. Яка поведінка була в конвою, що вони робили?
– Гнали нас, били нас нагайками: «Швидше йдіть!». Погода була дуже погана. Вони самі змучилися, були мокрими, адже йшов сніг і дощ. Така погода була, що не можу вам передати, ще ніколи не було такої погоди.Там не вистачило у них куль. Вони не очікували, що стільки буде [жертв]. Тому ми могли втекти.
– Одягненими вбивали?
– Хто був добре одягнутий, то роздягався до гола, хто був бідно одягнений – кидали так…
– Хто стріляв?
– Німці.
Марія Берензон, єврейка з Рівного, 23-річною вціліла під час масового вбивства в урочищі «Сосонки».
Перед масовим вбивством рівненських євреїв в урочищі «Сосонки».
Джерело: Bundesachiv.
Окупаційна влада була малочисельною, а тому, зокрема у переслідуванні євреїв, покладалася на місцевих колаборантів в адміністративних та поліцейських структурах. Їх почали формувати на початку окупації. Більшість службовців у цей час набирали з етнічних українців, але серед них були також і поляки, чехи, росіяни та люди німецького походження, так звані фольксдойче.
Всі ці заходи німецької влади створювали атмосферу страху, безнадії, тотальної недовіри одне одному, взаємної ворожості та бажання вижити за будь-яку ціну, а часом «унормовували» насилля та жагу нажитися на бевихідному становищі інших. Це в майбутньому позначилось на тому, як люди діяли та які рішення ухвалювали.
Більше про подію
